СУДОВА ПРАКТИКА РОЗГЛЯДУ СПОРІВ ЗА УЧАСТЮ НЕРЕЗИДЕНТІВ В УКРАЇНСЬКИХ СУДАХ

На сьогодні бізнес як українськими, так і іноземними компаніями, ведеться як в межах України, так і далеко за її кордонами за співпраці з іноземними партнерами. В цьому є свої переваги і свої недоліки.

Зокрема, найчастіше при виникненні ситуацій неналежного виконання договірних зобов'язань одним із партнерів або невідповідності укладеного з ним правочину закону, виникає нагальна потреба захисту своїх прав та інтересів. Закономірно виникає питання, яким же чином це зробити, та насамперед де – в Україні чи в країні знаходження «ненадійного» партнера. Розглянемо детально.

Проблемними питаннями у вирішенні цієї категорії спорів є наступні:

  • визначення  підвідомчості справ;
  • визначення права, належного до застосування;
  • складність доказування;
  • представництво інтересів іноземного суб’єкта господарювання;
  • оплата судових витрат тощо.

ТЕРИТОРІАЛЬНА ПІДСУДНІСТЬ

Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається процесуальним кодексом України, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Між Україною та рядом держав світу укладено міжнародні договори у сфері міжнародно-правового співробітництва, якими між іншим передбачено і територію розгляду справ та компетентний суд у кожному конкретному випадку (http://old.minjust.gov.ua/9599).

Наприклад, відповідно до ст. 35 Договору між Україною і Республікою Польща від 24.05.1993р. про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах:  

«1. Відповідальність за заподіяну шкоду, яка не виникає з договірних відносин (недозволені дії) визначається законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої мав місце випадок, що є джерелом зобов'язання…

  1. У справах, зазначених у пункті 1, компетентним є суд тієї Договірної Сторони, на території якої мав місце випадок, що є джерелом зобов'язання...»  

Спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, за участі іноземних суб'єктів господарської діяльності можуть розглядатися:

  • судами України,
  • Міжнародним комерційним арбітражним судом,
  • Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України,
  • іншими органами вирішення спору, передбаченими міжнародними договорами України.

Іноземні підприємства і організації на рівні з вітчизняними мають право звернення до судів згідно з встановленою підвідомчістю і підсудністю господарських спорів за захистом  своїх  порушених  або  оспорюваних  прав  і охоронюваних законом інтересів.

Так, українські суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема, у випадках:

  • якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків виключної підсудності,
  • якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке може бути накладено стягнення,
  • якщо на території України знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи – відповідача,
  • у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися (наприклад, за угодою сторін).

Сторони зовнішньоекономічного договору мають право передбачити у ньому або шляхом укладення окремої угоди (арбітражна умова, арбітражне застереження) передачу спорів, що виникають з такого договору, на вирішення  третейського суду. Ця  домовленість повинна чітко визначати, який саме орган вирішення спорів обрали сторони: Міжнародний комерційний арбітражний суд, Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України або інший третейський суд в Україні чи за кордоном.

Разом з цим, суд може порушити провадження зі справи і у випадку наявності у зовнішньоекономічному договорі арбітражної угоди, якщо визначить, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

ЩОДО ВИБОРУ ЗАКОНОДАВСТВА, яке має застосовуватися у вирішенні  господарських спорів за участю іноземного підприємства, то як правило, в договорах сторони користуються наданим їм правом вибору права і зазначають законодавство, яке має бути застосовано судом при вирішенні спорів та розбіжностей між сторонами.

Так, у випадку обрання сторонами права, що підлягає застосуванню до змісту правовідносин, суд застосовує це право у вирішенні спору. При цьому вибір права може бути здійснений щодо угоди (правочину) в цілому або її окремої частини.

Вибір сторонами українського права як такого, що регулює їх відносини за угодою, означає вибір саме національного законодавства України, а не окремих законодавчих актів, що регулюють відповідні відносини сторін.

У разі ж відсутності волевиявлення сторін зовнішньоекономічної угоди щодо застосовуваного права суд вправі визначити його на підставі колізійної норми, яка може міститися як в міжнародних договорах, так і в національному законодавстві.

А у разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини за участю іноземного суб'єкта підприємницької діяльності, суд може також застосовувати міжнародні торгові звичаї (у ряді випадків звичаї у сфері зовнішньоекономічних зв'язків тлумачаться  міжнародними організаціями).

Суд дійсно має право застосовувати норми права інших держав, але тільки у випадках, прямо передбачених у законі або міжнародному договорі (конвенції, ратифікованої обома державами, двосторонній угоді між цими державами), а не в зовнішньоекономічному контракті.

Крім цього, слід зауважити, що у розгляді справ у спорах за участю іноземних підприємств і організацій діє пріоритетність застосування правил міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо правил, передбачених законодавством України. Застосування права іноземної держави охоплює всі його норми, які регулюють відповідні правовідносини.

Разом з цим, український суд згідно з нормами міжнародного приватного права та загальноприйнятими нормами міжнародного цивільного процесу не має права застосовувати процесуальне законодавство іншої країни, а відтак, і процесуальне законодавство, яке передбачає укладення пророгаційної угоди.

СКЛАДНОСТІ ДОКАЗУВАННЯ

Правовий статус іноземної  юридичної особи визначається за законом країни, де створено (інкорпоровано) юридичну особу.

Суд приймає як докази офіційні документи, що походять з інших держав, за умови їх легалізації дипломатичними або консульськими службами України.

Разом з цим, легалізація іноземного документа не виключає у разі необхідності перевірки з боку суду з метою встановлення правильності вміщених у ньому відомостей по суті.

Суд має право приймати іноземні офіційні документи без консульської легалізації у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Так, передбачено спрощений порядок засвідчення документів шляхом проставлення на них спеціальної печатки – апостиля. Однак, її дія не поширюється на адміністративні документи, що мають пряме відношення до комерційних або митних операцій (вантажні митні декларації, товарно-транспортні накладні, виписки банку тощо).

Крім цього, суд приймає документи, складені мовами іноземних держав, за умови супроводження їх нотаріально засвідченим перекладом на українську мову.

У разі, коли письмові докази подаються до господарського суду іноземною мовою,  додається їх засвідчений у встановленому порядку переклад  українською мовою.

Слід мати на увазі, що у разі нотаріального посвідчення перекладу нотаріус засвідчує лише оригінальність підпису перекладача, який стоїть під документом, а не відповідність перекладу оригіналові. Тому якщо у господарського суду чи учасника
судового процесу виникнуть сумніви щодо автентичності перекладу документа, суд може призначити судову експертизу і доручити її проведення компетентному спеціалісту-перекладачу.

Разом з цим, Верховною Радою України 3 листопада 2016 року прийнято законопроект № 4496 «Про внесення змін до деяких законів України щодо усунення адміністративних бар’єрів для експорту послуг», яким спрощено процедуру укладення зовнішньоекономічних договорів (контрактів), бухгалтерського обліку та фінансової звітності (законопроект направлено на підпис Президентові).

Так, даним законопроектом передбачено, що експортери послуг (крім транспортних) зможуть укладати зовнішньоекономічні договори (контракти) не лише в письмовій формі, а і в електронній, а також шляхом прийняття публічної оферти, обміну електронними повідомленнями, або шляхом виставлення рахунку (інвойсу), у тому числі в електронному вигляді, за надані послуги.

Рахунок (інвойс) віднині визнаватиметься первинним документом, а відтак визнаватиметься належним доказом у суді.

Первинні та зведені облікові документи зможуть складатися як у паперовій, так і в електронній формі. При цьому, первинні документи, складені в електронній формі, будуть застосовуватися у бухгалтерському обліку та визнаватися належними доказами у суді за умови дотримання контрагентами вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Крім цього, від нині необхідним буде лише підпис експортера. Згодою з обсягом і якістю наданих послуг визнаватиметься факт оплати нерезидентом виставленого рахунку.

ПРЕДСТАВНИЦТВО НЕРЕЗИДЕНТА

Іноземець та особа без громадянства, користуючись рівними процесуальними правами з громадянами України, можуть брати участь в розгляді справи особисто або через представника. Представником може бути резидент, який діє на підставі довіреності. Крім цього, представником може бути посадова особа представництва чи філії іноземної юридичної особи, якщо це передбачено в їх установчих документах.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Судові витрати можуть сплачуватися уповноваженими представниками - резидентами України, які ведуть справу у господарському суді від імені іноземних суб'єктів господарювання і мають відповідні повноваження.

Разом з цим, за подання нерезидентами позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, судовий збір може сплачуватися нерезидентами безпосередньо в іноземній валюті з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати, на валютний рахунок Державної казначейської служби України (http://court.gov.ua/taxval/).

Стягнення судових витрат з іноземних підприємств і організацій може здійснюватися за наказом господарського суду з рахунків цих осіб та їх представництв і філій у банках України.

В інших випадках стягнення судових витрат може здійснюватися в порядку виконання судових рішень на підставі міжнародних договорів.

Витрати, пов'язані з перекладом відповідних документів, а також з оплатою за вручення їх за кордоном під час судового розгляду несе заінтересована сторона. Після закінчення розгляду справи такі витрати розподіляються господарським судом на загальних підставах.

ВИКОНАННЯ СУДОВОГО РІШЕННЯ

У разі, якщо суд України прийняв рішення, яке підлягає виконанню на території іншої держави, стягувач може звернутися до компетентного органу цієї держави з клопотанням про примусове виконання такого рішення.

Порядок визнання і примусового виконання іноземного судового рішення визначено Конвенцією про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності та двосторонніми договорами України про взаємну правову допомогу, укладеними з рядом країн світу.

Так, наприклад, Розділом VII Договору між Україною і Республікою Польща від 24.05.1993р. про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах визначено порядок визнання і виконання рішень.

Відповідно до ч.1 ст. 49 вказаного вище Договору за умов, передбачених цим  Договором, Договірні Сторони визнають і виконують на своїй території рішення,  винесені на території іншої Договірної Сторони, а саме:

    1) рішення судів з цивільних справ;

    2) рішення  судів  з  кримінальних  справ   в   частині,   що стосується відшкодування шкоди, заподіяної злочином.

Відповідно до ч.1 ст. 52 вказаного вище Договору, визнання і виконання рішення належить до компетенції суду тієї Договірної Сторони, на території якої рішення має бути
визнане і виконане.

Статтею 50 вказаного вище Договору визначено підстави визнання і виконання рішень на території іншої Договірної Сторони.

Рішення, зазначені   в   статті  49,  підлягають  визнанню  і виконанню, якщо:

    1) згідно   з  законодавством  тієї  Договірної  Сторони,  на території якої рішення було винесене, воно набрало законної сили і підлягає   виконанню,   а  в  справах,  що  стосуються  аліментних зобов'язань,  також рішення,  що не  набрали  законної  сили,  але
підлягають виконанню;

    2) суд,  який виніс рішення,  був  компетентним  на  підставі цього  Договору,  а  в  випадку  відсутності такого врегулювання в Договорі - на підставі законодавства тієї Договірної  Сторони,  на території якої рішення має бути визнане і виконане;

    3) сторона не була позбавлена можливості захисту своїх  прав, а   у   випадку  обмеженої  процесуальної  здатності  -  належного представництва,  а зокрема,  сторона,  яка не  прийняла  участі  в розгляді  справи,  отримала  виклик в судове засідання своєчасно і належним чином;

    4) справа  між  тими  самими сторонами не була вже вирішена з винесенням рішення судом тієї  Договірної  Сторони,  на  території якої  рішення  судом  тієї  Договірної Сторони,  на території якої рішення має бути визнане  і  виконане,  і  якщо  між  тими  самими сторонами  не  була  раніше порушена справа в суді тієї Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане;

    5) рішення органу третьої держави між тими самими сторонами і в тій самій справі не було вже визнане або виконане  на  території тієї Договірної Сторони, де рішення має бути визнане і виконане;

    6) при винесенні рішення застосовано законодавство відповідно з  цим  Договором,  а  у випадку відсутності такого врегулювання у Договорі - на підставі законодавства тієї Договірної  Сторони,  на території якої рішення має бути визнане і виконане.

Таким чином, міжнародними та національними законодавцями розроблено дієвий механізм захисту порушених прав та інтересів у спорах за участю іноземного суб’єкта господарювання.

Немає різниці, чи Ви українська компанія, чи іноземна, чи порушення Ваших прав скоєно в Україні, чи за її межами – можливо використати передбачені вище механізми та реально відстояти свої права та інтереси, досягти виконання судових рішень в будь-якій з договірних країн. Було б бажання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала

адвокат компанії «ПРАЙМ»

Людмила Процюк